ІНТЕРВ'Ю
Антон Овчінніков: хореограф, директор продюсерської агенції Black O`Range dance productions, засновник та керівник міжнародного фестивалю сучасного танцтеатру Zelyonka FEST
говоримо про мистецтво, танець, українські реалії
ти можеш дати визначення своїй професійній діяльності. хто ти?)
я такий український, якийсь…митець. мені не подобається це слово. ніби продюсер, але в такому, дуже українському сенсі. наче артист, але який змушений робити все, в тому числі рекламувати себе. ідеї творчі, які приходять, я одразу паралельно направляю до процесу їх розвитку - що я буду з цим робити, де це можна показати, як я продам на це квитки, яка має бути родзинка, кому це буде цікаво. це не заважає творчому процесу, але має бути дві людини, бо поки - це діалог самим з собою
коли ти створюєш роботу - це про передати свій меседж чи яка за цим мета?
так, меседж. і останні 2-3 роки, коли в мене з'являється те, чим я хочу поділитись, то це одночасно, про знаходження для себе відповідей. показ вистави на глядача - можливість отримати більший зворотній зв'язок сприводу своїх поглядів і позицій. я не маю стільки друзів, щоб зібрати разом 50 чоловік і про щось з ними поговорити
завжди питаю себе чи актуально це на даний час у суспільстві, це про те, що у повітрі? на стадії формулювання ідей, ти з однієї сторони дивишся, як особистість на свої власні погляди. з іншого боку, як до цього відносяться люди, з якими ти можеш поговорити. і потім поглянути з широкого ракурсу, зрозуміти контекст в цьому питанні - що відбувається в масштабах спільноти, міста, країни
а як це зрозуміти? ти зі своєї позиції думаєш, що це важливо, а може більшість це і не чіпляє?
я намагаюсь знаходитись всередині життя всіма можливими способами. читати, чути різні погляди, думки, спілкуватись з різними людьми. це єдина можливість. всеодно, вузька можливість - ти притягуєш людей, з якими спільні погляди, але можеш намагатись розширити оточення з різними поглядами
я такий український, якийсь…митець. мені не подобається це слово. ніби продюсер, але в такому, дуже українському сенсі. наче артист, але який змушений робити все, в тому числі рекламувати себе. ідеї творчі, які приходять, я одразу паралельно направляю до процесу їх розвитку - що я буду з цим робити, де це можна показати, як я продам на це квитки, яка має бути родзинка, кому це буде цікаво. це не заважає творчому процесу, але має бути дві людини, бо поки - це діалог самим з собою
коли ти створюєш роботу - це про передати свій меседж чи яка за цим мета?
так, меседж. і останні 2-3 роки, коли в мене з'являється те, чим я хочу поділитись, то це одночасно, про знаходження для себе відповідей. показ вистави на глядача - можливість отримати більший зворотній зв'язок сприводу своїх поглядів і позицій. я не маю стільки друзів, щоб зібрати разом 50 чоловік і про щось з ними поговорити
завжди питаю себе чи актуально це на даний час у суспільстві, це про те, що у повітрі? на стадії формулювання ідей, ти з однієї сторони дивишся, як особистість на свої власні погляди. з іншого боку, як до цього відносяться люди, з якими ти можеш поговорити. і потім поглянути з широкого ракурсу, зрозуміти контекст в цьому питанні - що відбувається в масштабах спільноти, міста, країни
а як це зрозуміти? ти зі своєї позиції думаєш, що це важливо, а може більшість це і не чіпляє?
я намагаюсь знаходитись всередині життя всіма можливими способами. читати, чути різні погляди, думки, спілкуватись з різними людьми. це єдина можливість. всеодно, вузька можливість - ти притягуєш людей, з якими спільні погляди, але можеш намагатись розширити оточення з різними поглядами
як ти підбираєш форму, яка краще передасть зміст?
це найскладніше питання. молоді хореографи, взагалі, намагаються уникати цього питання, бо воно надто складне, щоб знайти на нього відповідь
перехід від ідеї, яку ти розповідаєш, до танцю, коли він з'являється - це порожнеча. тут важко пояснити як перейти. існують прості засоби - ілюстрація: пантоміма, абстрактні рухи, передача емоції за допомогою обличчя. що б ти при цьому не робив, буде зрозуміло, що відбувається. тоді не існує проблеми як перетворити думку у рух. але якщо до сучасного танцю підходити більш глибоко, є техніка, наприклад, bodymind centering. вона займається пошуком зв'язку - як тіло реагує на твої думки, відчуття і емоції. танець є складним для сприйняття мистецтвом, бо не все можна пояснити. для широкого загалу глядачів з'являється новий сенс, коли ти як хореограф перестаєш замислюватись над технікою. якщо це потік свідомості - багато людей зрозуміють по-різному
в тебе є мета, щоб це зрозуміли конкретним чином?
це залежить. якщо я хочу, щоб мене зрозуміли, я використовую одні інструменти. якщо я беру потік свідомості і щось з цим роблю, то мені хочеться спровокувати, щоб люди мали свої відчуття. і потім обмінятись цими зовсім іншими думками.
зараз я розумію, що спочатку я маю дати собі відповідь, чого я, насправді, хочу як режисер. я хочу, щоб всі побачили і зрозуміли мою точку зору, чи я просто маю її як основу для створення якоїсь фізичної форми, але в мене немає на меті, щоб мене зрозуміли дослівно
це найскладніше питання. молоді хореографи, взагалі, намагаються уникати цього питання, бо воно надто складне, щоб знайти на нього відповідь
перехід від ідеї, яку ти розповідаєш, до танцю, коли він з'являється - це порожнеча. тут важко пояснити як перейти. існують прості засоби - ілюстрація: пантоміма, абстрактні рухи, передача емоції за допомогою обличчя. що б ти при цьому не робив, буде зрозуміло, що відбувається. тоді не існує проблеми як перетворити думку у рух. але якщо до сучасного танцю підходити більш глибоко, є техніка, наприклад, bodymind centering. вона займається пошуком зв'язку - як тіло реагує на твої думки, відчуття і емоції. танець є складним для сприйняття мистецтвом, бо не все можна пояснити. для широкого загалу глядачів з'являється новий сенс, коли ти як хореограф перестаєш замислюватись над технікою. якщо це потік свідомості - багато людей зрозуміють по-різному
в тебе є мета, щоб це зрозуміли конкретним чином?
це залежить. якщо я хочу, щоб мене зрозуміли, я використовую одні інструменти. якщо я беру потік свідомості і щось з цим роблю, то мені хочеться спровокувати, щоб люди мали свої відчуття. і потім обмінятись цими зовсім іншими думками.
зараз я розумію, що спочатку я маю дати собі відповідь, чого я, насправді, хочу як режисер. я хочу, щоб всі побачили і зрозуміли мою точку зору, чи я просто маю її як основу для створення якоїсь фізичної форми, але в мене немає на меті, щоб мене зрозуміли дослівно
фото - Олександр Доловов
фото - Владіслав Матвієнко
навіщо, взагалі, мистецтво?
я не знаю (сміємось)) знаєш, є таке означення мистецтва - це та річ, яка не має прикладного призначення. тобто, ні для чого ніби-то
якщо про сучасне мистецтво - давати можливість побачити нюанси навколишнього світу з нового індивідуального погляду. і за рахунок цього - розширювати бачення, показувати інші точки зору. навіть, якщо вони тобі здаються іншопланетними. в якомусь сенсі, можна сказати, що за допомогою цього, мистецтво може змінити світ. тому що ти бачив тільки так, а тобі показали з іншої сторони, і ти починаєш сприймати більш об'ємно і це звісно міняє. сучасне мистецтво - це ще могутній засіб розвитку особистості, яка цим займається
а саме танець як взаємодіє? яка особливість порівняно з іншими видами мистецтва?
специфіка танцю - те, що він дає відчувати глядачу на фізичному рівні. якщо анатомічно, то за допомогою дзеркальних нейронів, навіть, якщо ти не рухаєшся, то процес ретрансляції відбувається, тобто твій мозок дає тілу прожити відчуття тих самих рухів. сучасний світ чим далі, тим більше відходить від рухливої діяльності. за комп'ютерами в офісах тіло загубило можливість мати свою мову, воно стає затисненим. танець дає нові можливості не тільки за допомогою очей, а і тіла
я не знаю (сміємось)) знаєш, є таке означення мистецтва - це та річ, яка не має прикладного призначення. тобто, ні для чого ніби-то
якщо про сучасне мистецтво - давати можливість побачити нюанси навколишнього світу з нового індивідуального погляду. і за рахунок цього - розширювати бачення, показувати інші точки зору. навіть, якщо вони тобі здаються іншопланетними. в якомусь сенсі, можна сказати, що за допомогою цього, мистецтво може змінити світ. тому що ти бачив тільки так, а тобі показали з іншої сторони, і ти починаєш сприймати більш об'ємно і це звісно міняє. сучасне мистецтво - це ще могутній засіб розвитку особистості, яка цим займається
а саме танець як взаємодіє? яка особливість порівняно з іншими видами мистецтва?
специфіка танцю - те, що він дає відчувати глядачу на фізичному рівні. якщо анатомічно, то за допомогою дзеркальних нейронів, навіть, якщо ти не рухаєшся, то процес ретрансляції відбувається, тобто твій мозок дає тілу прожити відчуття тих самих рухів. сучасний світ чим далі, тим більше відходить від рухливої діяльності. за комп'ютерами в офісах тіло загубило можливість мати свою мову, воно стає затисненим. танець дає нові можливості не тільки за допомогою очей, а і тіла
“
є різниця між живим виступом і записом?
є речі, які губляться коли дивишся запис. я багато працюю над естетикою перформативності, мається на увазі, процес обміну з залом. я роблю щось на сцені - це впливає на глядача. він через себе пропускає і відправляє мені назад. зі мною відбуваються зміни і кожна вистава стає новою. і це залежить від глядачів. коли ти дивишся запис вистави - цього немає. це не перформенс - це документація, ти ніколи не відчуваєш обміну. для мене зараз цікаво у відео перформативних вистав не тільки сцена, а і реакція залу - де вони включаються, де заснули. тому ми робимо обговорення після спектаклів, інакше 90% фідбеків від друзів - позитивні
але немає ж правильного? як фідбек сприймати?
у сценічному мистецтві для мене важливий момент комунікації. я щось транслюю - глядач це якось для себе розуміє. мені цікаво як різними засобами комунікації можна кодувати, направляти глядача на ті теми, які мені важливо донести, але не напряму. мені цікаво почути фідбек - як глядач зрозумів. я роблю для себе експеримент, коли щось створюю - кажу одне, музика - інша, і це може зовсім змінити сенс мого висловлювання. як глядач це почує? для мене це спосіб дослідженя каналів комунікації. і якщо фідбек протилежний висловлюванню - ти розумієш, як працює/не працює твій спосіб подачі
є речі, які губляться коли дивишся запис. я багато працюю над естетикою перформативності, мається на увазі, процес обміну з залом. я роблю щось на сцені - це впливає на глядача. він через себе пропускає і відправляє мені назад. зі мною відбуваються зміни і кожна вистава стає новою. і це залежить від глядачів. коли ти дивишся запис вистави - цього немає. це не перформенс - це документація, ти ніколи не відчуваєш обміну. для мене зараз цікаво у відео перформативних вистав не тільки сцена, а і реакція залу - де вони включаються, де заснули. тому ми робимо обговорення після спектаклів, інакше 90% фідбеків від друзів - позитивні
але немає ж правильного? як фідбек сприймати?
у сценічному мистецтві для мене важливий момент комунікації. я щось транслюю - глядач це якось для себе розуміє. мені цікаво як різними засобами комунікації можна кодувати, направляти глядача на ті теми, які мені важливо донести, але не напряму. мені цікаво почути фідбек - як глядач зрозумів. я роблю для себе експеримент, коли щось створюю - кажу одне, музика - інша, і це може зовсім змінити сенс мого висловлювання. як глядач це почує? для мене це спосіб дослідженя каналів комунікації. і якщо фідбек протилежний висловлюванню - ти розумієш, як працює/не працює твій спосіб подачі
фото - Олександр Доловов
як формується новий проект?
він починає варитись в тобі - приходить нове, додається, міняється. ідея живе сама в собі. і щось нове приходить, але ти цілеспрямовано нічого не робиш. потім приходить етап, коли ти починаєш ставити собі цілі. шукаєш, яка має бути форма, що має бути всередині, які мають бути проблеми, що ти в цьому розумієш. з інтернетом простіше - він видає тобі безліч асоціацій, які можуть тебе повести, взагалі, в іншому напрямку. і третій етап - коли ти вже починаєш робити це на сцені, розумієш, що через місяць хочеш зробити допрем'єрний показ. етап, коли ще продовує приходити нове, але не змінює щось кардинально. хоча в танці така цікава штука: бувають такі речі, які міняються в останній момент і досить кардинально. ти все зробив, залишається три дні до показу, але раптом ти чуєш нову музику і вирішуєш, що треба все робити під неї. такий крейзі челендж. мені найбільш цікавий перший етап, коли ти, навіть, не знаєш звідки все приходить і визріває у готовність
він починає варитись в тобі - приходить нове, додається, міняється. ідея живе сама в собі. і щось нове приходить, але ти цілеспрямовано нічого не робиш. потім приходить етап, коли ти починаєш ставити собі цілі. шукаєш, яка має бути форма, що має бути всередині, які мають бути проблеми, що ти в цьому розумієш. з інтернетом простіше - він видає тобі безліч асоціацій, які можуть тебе повести, взагалі, в іншому напрямку. і третій етап - коли ти вже починаєш робити це на сцені, розумієш, що через місяць хочеш зробити допрем'єрний показ. етап, коли ще продовує приходити нове, але не змінює щось кардинально. хоча в танці така цікава штука: бувають такі речі, які міняються в останній момент і досить кардинально. ти все зробив, залишається три дні до показу, але раптом ти чуєш нову музику і вирішуєш, що треба все робити під неї. такий крейзі челендж. мені найбільш цікавий перший етап, коли ти, навіть, не знаєш звідки все приходить і визріває у готовність
в цьому, наче немає его? звучить - як прийняв, провів, віддав?
его проявляться на останньому етапі. коли ти вже починаєш власними руками формувати і іноді через силу. коли зробив, наче все нормально, і потім з'являється: "а давай переробимо". цьому досить важко навчитись. я от знаю по студентам: ти зробив, здається, що все нормально і 90% залишають перший варіант. важко іноді вмовити, хоч на мінімальні зміни
а як вчасно зупинитись?
перформативне мистецтво настільки живе, що там можна ніколи не зупинятись. моя філософія створення - якщо на другий показ ти вирішив поміняти фінал - міняєш, якщо вирішив на третій поміняти початок - міняєш. це такий нескінченний фільм. глядач прийде подивитись через рік виставу, наче на ту саму тему, але форма може бути зовсім інша
его проявляться на останньому етапі. коли ти вже починаєш власними руками формувати і іноді через силу. коли зробив, наче все нормально, і потім з'являється: "а давай переробимо". цьому досить важко навчитись. я от знаю по студентам: ти зробив, здається, що все нормально і 90% залишають перший варіант. важко іноді вмовити, хоч на мінімальні зміни
а як вчасно зупинитись?
перформативне мистецтво настільки живе, що там можна ніколи не зупинятись. моя філософія створення - якщо на другий показ ти вирішив поміняти фінал - міняєш, якщо вирішив на третій поміняти початок - міняєш. це такий нескінченний фільм. глядач прийде подивитись через рік виставу, наче на ту саму тему, але форма може бути зовсім інша
а є спектаклі, коли на момент показу ти не задоволений тим, що покажеш?
весь час
це перфекціонізм?
я це називаю собі - виходом із зони комфорту. коли починає не подобатись - це значить народжується щось нове. вистава - моя особиста точка зору, але оцінювати зроблене буду не я. це відкритість дати побачити глядачу, навіть тоді, коли воно мені не подобається. якщо в цьому багато сенсів, то, може, воно здається карявим, бо я ще не звик до нього, але це не значить, що погано
в мене є загальне відчуття, яке мені б хотілось створити від вистави. якщо у глядачів його немає, то тоді для мене, це - погано. але в цілому, незадовленість мене не лякає. важливо, відпускати те, що в тебе вийшло, таким як воно є
весь час
це перфекціонізм?
я це називаю собі - виходом із зони комфорту. коли починає не подобатись - це значить народжується щось нове. вистава - моя особиста точка зору, але оцінювати зроблене буду не я. це відкритість дати побачити глядачу, навіть тоді, коли воно мені не подобається. якщо в цьому багато сенсів, то, може, воно здається карявим, бо я ще не звик до нього, але це не значить, що погано
в мене є загальне відчуття, яке мені б хотілось створити від вистави. якщо у глядачів його немає, то тоді для мене, це - погано. але в цілому, незадовленість мене не лякає. важливо, відпускати те, що в тебе вийшло, таким як воно є
фото - Дмітріус Матвєєвас
золоті слова)) а як потенційну енергію українців перевести в кінетичну? є талановиті люди, але це залишається в тіні.
мені здається, що головне, чого нам бракує - це довіри, по-перше, одне до одного. її стає більше. варіанти співпраці між артистами різних жанрів трапляються саме тому. коли зустрічаються два митця, а люди мистецтва досить егоїстичні, і оцей момент: "я хочу робити так, а ти інакше". мені здається, що "правильно тільки так як я хочу". і в цей момент - піти на зустріч і погодитись робити так, як хочеш ти. і коли з'являється довіра до мистецьких поглядів іншого - з'являється новий продукт. мені здається, цього досить мало. спільноти різних мистецтв: драматурги, музиканти, режисери - існують досі замкненим колом і досить мало цікавляться, що відбувається в інших жанрах.
також довіра є тим, що нам заважає спілкуватись із владою, і, навіть, не знаю коли вона з'явиться. наприклад, департамент культури міста Києва. я декілька разів був, ми спілкувались, але там заскорузлість: "ми вже працювали з однією людиною, і хай вона нам робить цей різдвяний ярмарок ще десять років". і ще складне питання - довіри між поколіннями.
а що не вистачає молодим митцям, щоб з кулуарів це виходило на широкий загал?
не вистачає експертної підтримки, коли люди, які щось вміють не хочуть ділитись, думаючи що вони собі роблять конкуренцію.
і друге - це бачення перспектив. чим більше буде з'являтись успішних проектів, які ми будемо бачити - тим більше люди, які ще нічого не зробили, будуть дивитись і думати, що і я зможу. і відкриті способи, як робити - щоб було зрозуміло, як це зробити
мені здається, що головне, чого нам бракує - це довіри, по-перше, одне до одного. її стає більше. варіанти співпраці між артистами різних жанрів трапляються саме тому. коли зустрічаються два митця, а люди мистецтва досить егоїстичні, і оцей момент: "я хочу робити так, а ти інакше". мені здається, що "правильно тільки так як я хочу". і в цей момент - піти на зустріч і погодитись робити так, як хочеш ти. і коли з'являється довіра до мистецьких поглядів іншого - з'являється новий продукт. мені здається, цього досить мало. спільноти різних мистецтв: драматурги, музиканти, режисери - існують досі замкненим колом і досить мало цікавляться, що відбувається в інших жанрах.
також довіра є тим, що нам заважає спілкуватись із владою, і, навіть, не знаю коли вона з'явиться. наприклад, департамент культури міста Києва. я декілька разів був, ми спілкувались, але там заскорузлість: "ми вже працювали з однією людиною, і хай вона нам робить цей різдвяний ярмарок ще десять років". і ще складне питання - довіри між поколіннями.
а що не вистачає молодим митцям, щоб з кулуарів це виходило на широкий загал?
не вистачає експертної підтримки, коли люди, які щось вміють не хочуть ділитись, думаючи що вони собі роблять конкуренцію.
і друге - це бачення перспектив. чим більше буде з'являтись успішних проектів, які ми будемо бачити - тим більше люди, які ще нічого не зробили, будуть дивитись і думати, що і я зможу. і відкриті способи, як робити - щоб було зрозуміло, як це зробити
