Інтерв'ю
Сергій Бобак
Зустрілись із архітектором, який з любові.
Йшла на інтерв'ю - прийшла на сатсанг.
Йшла на інтерв'ю - прийшла на сатсанг.
На полиці, здавалось би, пляшка з текілою, а Сергій: "не стільки цікавий сам алкоголь, як той чувак, який придумав 120 років тому це зробити - взяв тією клєшньою солому, рукою яка любить землю. Бере абияк, але в тій соломі миттєва любов, яка закладена отут (показує на пляшку) вона далеко, але я розпізнаю не якість алкоголю, а саму історію. Якщо вдається проживати так, то немає алкоголю. Є вкладена чиясь ідея, бажання, бажання з мотивацією, потім дія, потім ця дія загорнута в форму, яку ми можемо зчитати".
І понеслось:
"Чому людина отримує не ту відповідь, яку очікує?
Наче робить дії, які в рамках шаблонів поведінки, і якби то не було важко тій людинй зробити - вона виконує (жартівливо важко видихає). І очікує на свою дію отримати реакцію…а її немає, і ясно, що там всередині все скручується.
Але я ж бачу не дію, а ресурс, на якому вона зроблена. І ця дія, трапляючись через людину, показує чи є там любов.
Я не бачу вчинку, я бачу першопричину - через людину чи лине поділитись, чи це загнана, построєна "рабами" брага. Але ми ж тут дегустувати шедеври".
"Чому людина отримує не ту відповідь, яку очікує?
Наче робить дії, які в рамках шаблонів поведінки, і якби то не було важко тій людинй зробити - вона виконує (жартівливо важко видихає). І очікує на свою дію отримати реакцію…а її немає, і ясно, що там всередині все скручується.
Але я ж бачу не дію, а ресурс, на якому вона зроблена. І ця дія, трапляючись через людину, показує чи є там любов.
Я не бачу вчинку, я бачу першопричину - через людину чи лине поділитись, чи це загнана, построєна "рабами" брага. Але ми ж тут дегустувати шедеври".
Сергій описує фрагмент з фільму "Пригоди Пікасо"
"Можна все - ти чуттєва складна конструкція, ніхто не забороняв тобі цим користуватись. Я все відчуваю і раптом хочу щось зробити. Хочу - навіть, грубе слово, бо я відчуваю плинність і дозволяю їй бути. Тобто, перед тим як робити, я просто уважно зчитую те, що мене оточує. Я не думаю - я чую як росте трава, тому я не можу на неї наступити. А щось прагне бути зміненим, гілочка десь вперлась - я прийшов їй допоміг, і вона пішла - змінилась конструкція. Це і є архітектор - з його допомогою відбувається природа самореалізації. Але якщо він не чує - він не може творити. Інакше він реалізує своє суб'єктивне бачення - іди тоді будуй в себе на ділянці, а не на вулицях Києва на Подолі (сміємось), при чому я свою оцінку тому не даю, бо на власні очі ще не ходив, не бачив".
"Як не нашкодити? Ну, так от! Нас вчать проектувати, робити конструктив, а не любити. А архітектурна інтуіція - це те, що ти можеш відчути, пояснити стан ти не можеш. Коли архітектор любить - його задача зчитати, не згадати форми, які він бачив у комп'ютері, а дати трапитись тому, що має жити. Зчитувати - це бути уважним. Ніхто не знає, як має бути".
"Чим якісніше ти чуєш себе - тим якісніше ти чуєш індивідуальність. Чим якісніше ти чуєш індивідуальнсть - тим ясніше бачиш, що нічого схожого немає - ти унікальній. Дійшов до межі, усвідомив це - і розумієш, що ти є нескінченно представлений серед нескінченно представлених. І перестаєш виборювати унікальність, бо унікальні всі. Цей момент наступає так, як в сексі - не може бути зразу. Ти, якби доходиш до того: воно проявилось, зникло, проявилось, зникло, проявилось на довше - такими пунктирами доходиш до точки. Воно не може бути, принаймні в моєму випадку, - тидищ".
"Як не нашкодити? Ну, так от! Нас вчать проектувати, робити конструктив, а не любити. А архітектурна інтуіція - це те, що ти можеш відчути, пояснити стан ти не можеш. Коли архітектор любить - його задача зчитати, не згадати форми, які він бачив у комп'ютері, а дати трапитись тому, що має жити. Зчитувати - це бути уважним. Ніхто не знає, як має бути".
"Чим якісніше ти чуєш себе - тим якісніше ти чуєш індивідуальність. Чим якісніше ти чуєш індивідуальнсть - тим ясніше бачиш, що нічого схожого немає - ти унікальній. Дійшов до межі, усвідомив це - і розумієш, що ти є нескінченно представлений серед нескінченно представлених. І перестаєш виборювати унікальність, бо унікальні всі. Цей момент наступає так, як в сексі - не може бути зразу. Ти, якби доходиш до того: воно проявилось, зникло, проявилось, зникло, проявилось на довше - такими пунктирами доходиш до точки. Воно не може бути, принаймні в моєму випадку, - тидищ".
"Одні використовують простір для ствердження себе самого - що скажуть, за скільки куплять, як підтвердять моє я. Для справжнього ж майстра ця опція відсутня. Йому байдуже. Він в потоці, де відсутній момент залежності від думки оточення. Тоді майстер стає майстром, а не заручником настрою/ненастрою, бажання/небажання, які він має вгадати і втілити. Ти просто настільки мало залежиш від оцінки, що постійо проявляєш свою природу - без необхідності щоб хтось щоб підтвердив".
"Мені набридло задавати питання - їх немає. Там де я вирішив, що буде вихід - він і буде".
"Коли у замовника там (показує на серце) відкрито - в мене йде натхнення, а коли там закрито - співпраці нема, бо куди діти ідеї? Якщо ставити рамки - то і рішення будуть дисциплінарні, а це - спалення моєї сили".
"Моя порада - якщо постукали у твої двері і прийшли - не пручайся. Там (показує вгору) точно плани цікавіше, ніж в твоїх ідеях могли з'явитись. Не має поганих і хороших просто ми не все розумієм. Поспостерігай, задай питання, подивись, може, для того і прийшли, щоб ти точно зрозумів що ні - і на наступний раз ти це визначив по стуку і до дверей не підходив".
"Мені більше подобається проживати, а не списувати. Не дивлюсь фешн-тв, щоб не повторюватись. На виставки приїжджаю для підтвердження того, що всередині мене вже мало місце. І розбираю тенденції - чому біле золото зараз актуальне? Можливо, моє пояснення абсурдне, але всі настільки втомились від трешу. Всі робили брудну цеглу - був етап. Захотілось трошки дорожчого. Золоте вже було і має напрацьований егрегор пишної слави. А біле золоте - це настрій. І де - в дрібницях. Все ужиткове, а кран в мене - золотий. Але воно не дратує, бо благородне і тончакове-тончакове".
"Моя порада - якщо постукали у твої двері і прийшли - не пручайся. Там (показує вгору) точно плани цікавіше, ніж в твоїх ідеях могли з'явитись. Не має поганих і хороших просто ми не все розумієм. Поспостерігай, задай питання, подивись, може, для того і прийшли, щоб ти точно зрозумів що ні - і на наступний раз ти це визначив по стуку і до дверей не підходив".
"Мені більше подобається проживати, а не списувати. Не дивлюсь фешн-тв, щоб не повторюватись. На виставки приїжджаю для підтвердження того, що всередині мене вже мало місце. І розбираю тенденції - чому біле золото зараз актуальне? Можливо, моє пояснення абсурдне, але всі настільки втомились від трешу. Всі робили брудну цеглу - був етап. Захотілось трошки дорожчого. Золоте вже було і має напрацьований егрегор пишної слави. А біле золоте - це настрій. І де - в дрібницях. Все ужиткове, а кран в мене - золотий. Але воно не дратує, бо благородне і тончакове-тончакове".
"Коли прибираєш надлишковий потенціал важливості, не заважаєш собі відчувати, звертаєш увагу на деталі - то інформація проходить через внутрішнє сито і народжується в картинку".
"Необхідність загострює розумові здібності, потреба звузитись - це причина пошуку. Форма - допомагає позбавлятись зайвого. Якби у світу була б задача не розвиток - нічого б не було. Це математика. Якщо все зацікавлене в розвитку - значить, будь-яке проявлення - є найкращим з усіх можливих варіантів.
Значить - це ідеальні умови. Для чого. Сорі, дядя - тобі дали мозок/відчуття - тренуй їх".
"Одна - вовк, а друга - шакал (показує на дві дошки). Яне називаю їх сірими, бо це емоція проживання. Заходимо в салон, я кажу - це халва з шиншилою, а це стара перегнивша фея. Працівники просто ржуть, я кажу - чого ви смієтесь? Ви бачили шиншилу? А халву? Хіба - це не халва з шиншилою? І вона розуміє, що так - через годину сидять із нами та кайфують ці смаколики".
"Кожен проект змінює, але остання історія навчила - давати шанс. Я плакав внутрішньо, що не розумів цього раніше. Все для тебе - ми доколи забуваємо про це".
"Дуже люблю життя. Ціную, прям ух! Я - найщасливіша людина, коли маю шанс знайомитись із результатами своєї любові/праці".
Значить - це ідеальні умови. Для чого. Сорі, дядя - тобі дали мозок/відчуття - тренуй їх".
"Одна - вовк, а друга - шакал (показує на дві дошки). Яне називаю їх сірими, бо це емоція проживання. Заходимо в салон, я кажу - це халва з шиншилою, а це стара перегнивша фея. Працівники просто ржуть, я кажу - чого ви смієтесь? Ви бачили шиншилу? А халву? Хіба - це не халва з шиншилою? І вона розуміє, що так - через годину сидять із нами та кайфують ці смаколики".
"Кожен проект змінює, але остання історія навчила - давати шанс. Я плакав внутрішньо, що не розумів цього раніше. Все для тебе - ми доколи забуваємо про це".
"Дуже люблю життя. Ціную, прям ух! Я - найщасливіша людина, коли маю шанс знайомитись із результатами своєї любові/праці".
"З книжок раджу - "Просветление - прескверная штука" Джеда Маккени - дуже мені зайшла. Я ржав - там такі перли прекрасні. І друга - де через короткі якісні картинки продемонстровано необхідність бути самим собою, для того щоб прийти у точку виходу. Все інше значення немає, але щоб це зрозуміти - треба пройти весь цей шлях. Це "Сиддхартха" Германа Гессе".
